Збірник наукових праць
Азово-Чорноморської орнітологічної станції
Незважаючи на той факт, що вид вперше описано як Charadriusleucurus Lichtenstein, 1823, певні його морфологічні відмінності як від чайки степової (Chettusiagregaria), так і від чайки (Vanellusvanellus) все ж дають підстави виділяти чайку білохвосту до окремого роду Vanellochettusia Brandt, 1852, а не Vanellus Brisson, 1760 (Козлова, 1961, Степанян,1990). Однак в європейській орнітологічній літературі все частіше використовується латинська назва виду Vanellusleucurus. До кінця 1960-х років гніздовий ареал чайки білохвостої охоплював окремі ділянки південного Казахстану, Узбекистану, Туркменії, Східного Сибіру, Йорданії, Іраку, Ірану та Афганістану. Поселення в Казахстані були найбільш північними областями гніздування в ареалі, що сягали 48º північної широти (Козлова, 1961; Гаврин и др., 1962; Hayman et al., 1986). Після 1960-х рр. та особливо після 1975 року зальоти білохвостої чайки в Європу почастішали. Це дозволило авторам багатьох публікацій говорити про тенденції до розширення ареалу виду (Glutz v. Blotzheim et al., 1975; Dean et al., 1977: Cramp, Simmons, 1983; Белик, 1989; Tomkovich, 1992; Hagemeijer, Blair, 1997). З огляду на це, зміни, що відбуваються всередині ареалу чайки білохвостої, викликають певну зацікавленість, тим паче, що факти зальотів інших видів куликів (Charadriusleschenaultii, Ch. asiaticus, Vanellusindicus, Hoplopteivsspinosus), яких також стали частіше фіксувати в кінці 20-го століття, дозволяють передбачати існування більш загальних закономірностей, що спостерігаються в останні десятиліття і проаналізованих у цій статті на прикладі чайки білохвостої.
Читати pdf-версію статті